У науковій та навколонауковій літературі періодично з’являються публікації, автори яких намагаються надати статус наукового дослідження спостереженням невідомих або нібито невідомих об’єктів у небі. А потім ці заяви передруковують «жовті ЗМІ».

Сам по собі інтерес до таких спостережень не є проблемою. Невідомий сигнал дійсно може бути предметом наукового дослідження. Проблема починається там, де відсутність ідентифікації автоматично перетворюється на доказ існування фізичного об’єкта, потім — технологічного апарата, а зрештою — позаземної цивілізації. Саме такий випадок являє собою публікація астрономів ГАО  «UFO Dynamics on the Moon» Бориса Жиляєва, Володимира Петухова та Сергія Похвали.

Автори заявляють, що під час високошвидкісного відеоспостереження неба поблизу Місяця виявили численні НЛО. Вони поділяють їх на «atmospheric» та «continental» об’єкти, говорять про дископодібні структури діаметром приблизно 25–40 км, тороїдальні об’єкти розміром близько 36 км і швидкістю до 11 км/с. Для одного з таких об’єктів автори розраховують період обертання близько 180 секунд і відцентрове прискорення 2200 см/с². У підсумку робиться ще більш далекосяжний висновок: Місяць нібито може бути базою НЛО, вони можуть досягати Землі за 20 хвилин, а самі об’єкти можуть бути проявом технологічно розвиненої цивілізації.

На перший погляд усе це виглядає вражаюче. Є формули, графіки, Спектри Фур’є, реконструйовані зображення, числові оцінки та посилання на літературу. Але якщо відкласти вбік зовнішню форму публікації і подивитися на те, що саме реально було зафіксовано камерою і як від цього сигналу автори прийшли до своїх висновків, виникає ціла низка фундаментальних питань.

Що насправді зафіксувала камера?

Рисунок. Intes-Alter M603

Згідно з описом авторів, спостереження проводилися за допомогою 15-сантиметрового телескопа Intes-Alter M603, обладнаного камерою ASI 294 Pro. Запис здійснювався з часовою роздільною здатністю 0,05 секунди, а дані оброблялися в MATLAB. Автори також повідомляють, що для калібрування використовували offset, dark frame і flat-field frames. Але найбільш важлива деталь знаходиться буквально в описі самих «атмосферних» об’єктів.

Автори пишуть, що розмір одного з них становить 2×2 пікселі і відповідає point spread function (PSF). При цьому контраст об’єктів, за їхніми словами, не перевищує 10%, а зображення представлені в pseudo-colors для посилення контрасту. Для неспеціаліста кольорове зображення може виглядати як фотографія реального диска, кільця або іншої геометричної конструкції. Але кольорова реконструкція не додає до вихідного зображення тієї просторової інформації, якої там не було. Якщо структура займає лише кілька пікселів і фактично перебуває на масштабі PSF, дуже обережно потрібно ставитися до тверджень про її реальну геометричну форму. Тим більше — коли з такого сигналу робиться висновок про об’єкт розміром у десятки кілометрів. І саме тут виникає головне методологічне питання: де закінчується вимірювання і починається інтерпретація?

Критика методології

З академічної та методологічної точок зору наданий текст («UFO Dynamics on the Moon» автора Б. Жиляєва та співавторів) містить низку засадничих системних помилок, які повністю суперечать науковому методу. Хоча текст оформлений за зовнішніми атрибутами наукової статті (стандартна структура, латекс-верстка, наявність графіків та формул), його зміст має ознаки псевдонаукового дослідження.

1. Екстраполяційні та артефактні помилки спостережень
   -Ігнорування атмосферних викривлень: Автори спостерігають за зашумленим зображенням Місяця через 15-сантиметровий аматорський телескоп (Intes-Alter M603) через товщу земної атмосфери. Флуктуації яскравості на частотах у кілька герц (1–10 Гц), які автори трактують як «пульсації НЛО», насправді є класичною атмосферною турбулентністю та цифровим шумом матриці камери ASI 294 Pro.
   -Некоректна розроздільна здатність: Об’єкти розміром в 2х2 пікселі за умов земного «сіїнгу» (атмосферного тремтіння) принципово не дозволяють визначати складну геометричну форму (наприклад, розрізнити «диски» чи «тороїди» розміром 25–40 км). Малюнки з кольоровими «тороїдами» є наслідком надмірного цифрового посилення контрасту (pseudo-colors) та опрацювання розмитих шумів матриці.
2. Логічні помилки та невиправдані стрибки до висновків (логічні фейли)
   -Порушення принципу «Бритви Оккама»: Відсутнє будь-яке виключення стандартних астрофізичних чи технічних пояснень (артефакти камери, пил, відблиски в оптичній системі, проліт супутників на навколоземній орбіті, космічні промені, що влучають у матрицю камери, або звичайна атмосферна турбулентність). Замість цього автори відразу роблять висновок про «позаземний розум».
   -Безпідставна інтерпретація фізичних параметрів: На підставі коливань яскравості артефактів автори приписують об’єктам «інтелектуальну поведінку», обчислюють штучну гравітацію (2200 см/с2), швидкість (11 км/с) та роблять фантастичну заяву про те, що «Місяць слугує базою для НЛО, з якої вони дістаються Землі за 20 хвилин».
3. Некоректні фізико-математичні розрахунки
   -Абсурдні фізичні розміри: Автори розраховують розміри дисків у 25–40 км та швидкість 11 км/с біля поверхні Місяця. Об’єкти таких гігантських розмірів (більші за великі міста) на поверхні Місяця відкидали б гігантські тіні, створювали б гравітаційні збурення і були б легко зафіксовані будь-яким орбітальним апаратом (наприклад, NASA LRO, який має роздільну здатність до 0.5 метра), а не лише аматорським телескопом із Київщини.
   -Маніпуляція поняттями: Розрахунок «абсолютно чорного тіла» та альбедо 0.061 на основі кількох пікселів кольорового шуму (RGB-каналів) на тлі денного неба є фізично та фотометрично некоректним.
4. Неакадемічні джерела і та відсутність рецензування
   -Апеляція до авторитетів сумнівної компетенції: У розділі «Discussion» автори наводять цитату генерального директора приватної компанії Dirac Drives (Іана Клега), який стверджує, що «фізика такої рушійної системи лежить поза межами земної науки». Цитати приватних осіб чи бізнесменів без посилання на рецензовані наукові публікації не мають жодної академічної ваги.
   -Джерела цитування: Список літератури містить посилання на маргінальні та не авторитетні публікації з уфологічного напряму.

Фур’є-аналіз періодичний сигнал ще не є доказом об’єкта

Окремо варто зупинитися на Фур’є-аналізі. Автори аналізують зміни яскравості своїх об’єктів, знаходять фундаментальні частоти та гармоніки й трактують їх як характеристики НЛО. Вони також повідомляють про кореляцію світлових кривих двох об’єктів і зазначають, що вони нібито змінюють яскравість синхронно. Але Спектр Фур’є показує структуру сигналу, а не автоматично його фізичну природу. Періодична складова може виникати через джерело сигналу, атмосферу, оптичну систему, відстеження, детектор, особливості обробки або комбінацію цих факторів.

І тут є особливо цікава деталь. Самі автори пишуть, що глобальна світлова крива Місяця відображає зміни атмосферної прозорості та помилки відстеження. Тому перед тим, як оголошувати окремі частоти «пульсаціями НЛО», необхідно було продемонструвати, що вони не є наслідком тих самих атмосферних або інструментальних процесів.  Інакше виникає дуже проста проблема: виявлення періодичності сигналу ще не означає виявлення періодичності фізичного об’єкта.

Особливо показовий «тороїд»

У розділі про тороїдальні НЛО автори пишуть, що об’єкт має приблизно 36 км, рухається зі швидкістю до 11 км/с, а період його обертання становить близько 180 секунд. Для радіуса близько 18 км вони розраховують лінійну швидкість 0,630 км/с і відцентрове прискорення приблизно 2200 см/с².

Цікаво, що тут проблема полягає не стільки в самій арифметиці. Формула для доцентрового прискорення при заданих припущеннях може дати саме таке число.

Проблема полягає в іншому: що саме обчислюється? Якщо припустити, що перед нами справжній об’єкт, що він має саме таку геометрію, що його розміри правильно визначені, що його рух і обертання правильно реконструйовані, тоді можна розрахувати відповідне кінематичне прискорення.

Але це ще не означає, що було виявлено «штучну гравітацію». Математичний розрахунок характеристики моделі не є незалежним доказом самої моделі. Це принципова різниця.

«Чорне тіло» з кількох пікселів

Ще один показовий приклад — спроба визначити альбедо тороїда. Автори пишуть, що залишкова інтенсивність RGB-каналів має однакові значення, і вважають таку особливість характерною для чорного тіла. Після цього вони використовують альбедо Місяця 0,064 і отримують для тороїда значення 0,061. Але навіть якщо вимірювання RGB дійсно показує близькі значення каналів, з цього автоматично не випливає, що перед нами фізичне «чорне тіло». Тим більше це не є самостійним вимірюванням альбедо.

Для такого висновку необхідно враховувати характеристики сенсора, спектральну чутливість системи, калібрування, атмосферний вплив, фон, експозицію, нелінійність та інші фактори. У випадку слабкого сигналу, який займає дуже малу кількість пікселів, вимога до такого контролю повинна бути особливо високою.

Це вже не перший «об’єкт на Місяці»

Історія з «UFO Dynamics on the Moon» також не виникла у вакуумі. Протягом багатьох років у мережі поширюються відеозаписи, на яких поблизу Місяця нібито видно невідомі об’єкти. Частина таких записів згодом набуває самостійного життя в уфологічній літературі: початковий відеосигнал залишається незмінним, але його інтерпретація з часом стає дедалі конкретнішою.

Один із показових прикладів — історія відеозапису, зробленого Альберто Майєром у 2007 році, яка згодом перетворилася на відому в уфологічному середовищі історію про «об’єкт» біля Місяця. Докладний розбір цієї історії вже публікувався на сайті — «Воздушный шар на Луне»: история о том, как одна видеозапись, сделанная Альберто Майером в 2007 году, превратилась в уфологическую икону

Сама по собі подібність цих історій не доводить, що всі вони мають однакове походження. Але вона демонструє важливу проблему: між відеозаписом і його остаточною інтерпретацією може виникати величезна дистанція. У випадку Майєра візуальний матеріал поступово отримав уфологічну інтерпретацію.

У випадку «UFO Dynamics on the Moon» зроблено ще один крок: авторам уже недостатньо сказати, що на відео присутній невідомий сигнал. Вони намагаються визначити його фізичні характеристики.

Так з’являються: пікселі → форма → розмір → швидкість → обертання → прискорення → технологія → база на Місяці → цивілізація. Саме кожен перехід у цьому ланцюжку повинен бути окремо обґрунтований.

Проблема не в тому, що хтось досліджує НАЯ

Було б неправильно стверджувати, що будь-яке дослідження НАЯ (UAP) автоматично є псевдонаукою. Навпаки, невідомі спостереження можуть і повинні досліджуватися. Але науковий підхід передбачає принципову різницю між повідомленням про невідоме явище та доведеним фізичним поясненням цього явища. Фотографія невідомого об’єкта — це дані для аналізу. Вона не є автоматично доказом невідомої технології. Відеозапис незрозумілого світлового сигналу — це дані для аналізу. Він не є автоматично доказом апарата. А кілька незрозумілих відеозаписів — це ще не доказ існування цивілізації.

А що буде далі — досліджувати чи просто накопичувати повідомлення?

Це питання вже виходить за межі конкретної статті Жиляєва та співавторів. У США навколо теми НАЯ (UAP) сформувалася ціла екосистема громадських організацій, дослідницьких ініціатив та політичної адвокації, які закликають збирати більше повідомлень і приділяти темі більше державної уваги. Один із прикладів — Americans for Safe Aerospace (ASA). Організація позиціонує себе як некомерційна, що працює у сфері авіаційної безпеки, підтримки пілотів, збору повідомлень про UAP, дослідження на основі даних та аналізу UAP. На головній сторінці ASA також заявляє про понад 30 000 членів і прямо вказує на роботу з Конгресом та урядовими структурами.

Читайте:

1. В штаті Нью-Джерсі близькі до створення першого дослідницького центру НАЯ, що фінансується окремо штатом США. 
2. Штат Вермонт приєднується до Нью-Джерсі в питанні створення першого дослідницького центру НАЯ, що фінансується окремо штатом США. 

ASA має власну систему подання повідомлень. Організація зазначає, що після експертно огляду ідентифікована версія повідомлення може бути опублікована. Також ASA повідомляє, що в окремих випадках може направляти інформацію державним стейкхолдерам, співробітникам Сенату, Department of Defense або іншим агентствам. Це вже не просто збір історій очевидців. Це система, яка поєднує опитування, адвокацію, дослідження державної політики та.

І саме тут виникає принципове питання. Скільки повідомлень насправді перетворюються на наукові дані? Адже кількість повідомлень сама по собі нічого не доводить. Тисяча повідомлень не є тисячею наукових доказів. Десять тисяч повідомлень не є десятьма тисячами фізичних аномалій. Повідомлення очевидця — це вихідний матеріал для дослідження, а не результат дослідження.

Особливо це стосується масивів, у яких можуть одночасно перебувати: звичайні повітряні судна; супутники; Starlink; метеори; атмосферні явища; повітряні кулі; ракетні запуски; оптичні артефакти; позафокусовані зорі; відеозаписи з невідомими характеристиками оптики; повідомлення без достатньої геометричної або часової інформації.

Навіть сама ASA у своїй формі повідомлення пропонує заявникам перевірити низку звичайних пояснень, зокрема Starlink, ракетні запуски та літаки. І це правильний принцип.

Але тоді виникає наступне питання: що відбувається з повідомленням після його надходження?

Чи встановлюється причина?

Чи визначається якість вихідних даних?

Чи відокремлюються візуальні свідчення від інструментальних?

Чи проводиться аналіз метаданих?

Чи перевіряється геометрія?

Чи порівнюється відео з супутниковими та астрономічними даними?

Чи аналізуються погодні умови?

Чи перевіряються характеристики камери та оптичної системи?

І головне — скільки повідомлень після такого аналізу отримують звичайне пояснення?

Це набагато важливіші показники, ніж загальна кількість зібраних повідомлень.

Каталог невідомого — ще не наукова база даних

Є принципова різниця між накопиченням невирішених випадків і науковою ідентифікацією випадків. Можна створити величезний каталог фотографій та відео, кожне з яких на момент подання не мало пояснення. Але якщо ці матеріали не проходять систематичну перевірку, каталог фактично показує лише одне: існує багато повідомлень, які ще не були пояснені. Це не те саме, що: існує багато явищ, які неможливо пояснити відомою фізикою. А тим більше це не те саме, що: існує багато доказів позаземної технології. Саме ця різниця часто губиться в публічній дискусії про UAP.

Чи може кількість повідомлень стати аргументом для фінансування?

Звичайно, держава може фінансувати дослідження невідомих явищ. Це саме по собі не є проблемою. Проблема виникає, якщо масштаб невирішеності використовується як аргумент для фінансування, а потім саме невирішеність стає результатом роботи.

Тоді виникає замкнене коло: більше повідомлень → більше невирішених випадків → необхідність більшого фінансування → ще більше повідомлень → ще більший каталог невирішених випадків.

Розірвати це коло можна лише одним способом: вимагати не просто кількість зібраних повідомлень, а результати їхньої перевірки.

Скільки випадків ідентифіковано?

Скільки відхилено через недостатню якість даних?

Скільки пояснено супутниками?

Скільки — літаками?

Скільки — атмосферними явищами?

Скільки — оптичними або цифровими артефактами?

Скільки залишилося справді аномальними після повного аналізу?

І скільки з них мають незалежні, повторювані, інструментально підтверджені дані?

Ось це вже була б наукова статистика.

І саме тут «UFO Dynamics on the Moon» стає показовим прикладом

Проблема цієї роботи не в тому, що автори зацікавилися незвичайними спостереженнями. Проблема в тому, що невизначеність вихідного сигналу не зменшується пропорційно складності наступних висновків.

Навпаки. Чим далі автори рухаються від вихідного зображення, тим масштабнішими стають твердження. Від кількох пікселів — до геометричної форми. Від форми — до десятків кілометрів. Від світлових кривих — до швидкості та обертання. Від розрахованого прискорення — до «штучної гравітації». Від цього — до технологічного походження. А потім — до Місяця як бази та технологічно розвиненої цивілізації. При цьому незалежного підтвердження цих висновків у самій роботі не наведено.

Що було б необхідно для серйозної перевірки?

Якщо автори справді зафіксували об’єкти, описані ними у статті, перевірити це можна було б набагато надійніше. Необхідні були б, зокрема: оригінальні необроблені відеофайли, а не лише вибрані кадри; повна інформація про оптичну систему та її калібрування; оцінка атмосферного seeing та прозорості; контрольні спостереження; незалежний аналіз тих самих raw data іншими дослідниками; перевірка супутникових і астрономічних об’єктів; незалежна фотометрична калібровка; перевірка геометрії та відстані до передбачуваних об’єктів; повторні спостереження за аналогічних умов; і, особливо для заявлених гігантських об’єктів на Місяці, незалежне підтвердження орбітальними засобами спостереження.

Для об’єктів розміром у десятки кілометрів останній пункт був би особливо важливим. Тому питання полягає не в тому, чи «віримо ми в НЛО». Питання набагато простіше: де незалежні дані?

Відкритість до незвичайного не означає відмову від методології

Дослідження невідомих явищ може бути цілком легітимною науковою діяльністю. Але саме тому до неї повинні застосовуватися не нижчі, а вищі вимоги доказовості. Якщо звичайне пояснення конкурує з гіпотезою про невідомий технологічний апарат, спочатку необхідно виключити звичайне пояснення. Якщо невідомий сигнал може бути атмосферним, оптичним або цифровим артефактом — це потрібно перевірити. Якщо зображення має розмір лише кілька пікселів — не можна поводитися з ним так, ніби камера зафіксувала високодеталізований об’єкт. Якщо Спектр Фур’є демонструє періодичність — необхідно встановити джерело цієї періодичності. Якщо з декількох пікселів розраховується фізичний розмір, швидкість або альбедо — потрібно показати, наскільки результат залежить від припущень. І лише після цього можна переходити до більш екзотичних пояснень.

Висновок

«UFO Dynamics on the Moon» є показовим не тому, що вона доводить існування НЛО на Місяці. Навпаки — вона добре демонструє, наскільки легко невизначений візуальний сигнал може отримати набагато більш конкретну фізичну інтерпретацію, ніж дозволяють самі вихідні дані. У статті присутні графіки, формули, Спектр Фур’є, числові оцінки та технічна термінологія. Але наявність математичного апарату сама по собі не гарантує правильності висновків.

Наука починається не там, де зображення можна обробити складнішим алгоритмом. Вона починається там, де дослідник готовий однаково серйозно перевіряти як незвичайну, так і звичайну гіпотезу. У випадку спостережень біля Місяця це особливо важливо. Один невдалий або недостатньо перевірений відеозапис може роками циркулювати в інформаційному просторі, кожного разу отримуючи нову інтерпретацію — від «повітряної кулі» або невідомої плями до «місячного апарата». Але між тим, що камера записала, і тим, що дослідник вирішив, що вона записала, завжди повинна залишатися методологічна перевірка. Саме її, перш за все, і потрібно вимагати від будь-якого дослідження UAP — незалежно від того, хто його виконує, скільки повідомлень він зібрав і наскільки вражаючими виглядають його графіки. Бо каталог невідомого — це ще не каталог аномального. А каталог аномального — ще не каталог позаземного. І тим більше кілька пікселів на відео не є доказом цивілізації на Місяці.

Автор статті: І.М. Калитюк Email: kontaktkoordinator@gmail.com ORCID:0009-0009-3203-0072

---

Станьте нашим подписчиком и получайте новости уфологии на почту!